TSN.ua зібрав надихаючі історії з різних куточків України. Це приклади самоорганізації жінок, які під час війни не лише зуміли створити нові проєкти, а й об’єднали інших активних українок.

«Жінка не повинна боятися труднощів»

Організація Людмили Равлюк, лідерки ГО «Разом до успішного бізнесу» створює притулки у Ладижині Вінницької області.

Громадська організація була заснована в 2020 році й спеціалізувалася на допомозі малим і середнім місцевим підприємствам з фінансовою звітністю. Проте 24 лютого 2022 року все змінило й засновники вирішили зосередитися на наданні комплексної підтримки внутрішньо переміщеним особам.

«Ці люди свідомо залишилися в Україні і зараз адаптуються до нових умов. Вони мріють повернутися і чекають деокупації», – каже Людмила, наголошуючи на мужності та стійкості українців.

Притулки пропонують більше, ніж просто дах над головою. Це також місце, де переселенці можуть відчути стабільність, навіть якщо вони зараз вимушено залишили рідну домівку.

Світлана Віркун працює волонтером у організації й надає психологічну підтримку переселенцям. «Я вважаю, що жінка не повинна боятися труднощів і має прагнути рівності з чоловіками», – каже Світлана, гордо тримаючи в руках посвідчення водія вантажівки. Це була її давня мрія, а зовнішні обставини підштовхнули до того, щоб отримати його.

Після перемоги Людмила і Світлана мріють про відпочинок і подорожі. «Місце, де ти зараз знаходишся – найкраще місце, яке обрав для тебе твій ангел-охоронець. Я б нічого не змінила і ні про що не шкодую. Треба жити сьогоднішнім днем і рухатися вперед», – вважає Світлана Віркун.

«Що може бути краще за врятоване життя?»

За останніми наявними даними, на Львівщині проживає понад 237 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з них понад 68 тисяч – діти. Неурядова організація «Мережа Центрів Едукації» (Мережа ЦЕ) вирішила відреагувати на ситуацію та активно займається неформальною освітою для переселенців. 

Вікторія Фургало та Анастасія Нечипоренко створили ГО ще 4 роки тому й тоді не підозрювали, що їхні зусилля згодом стануть практичним інструментом допомоги. Лідери Мережі ЦЕ працюють над тим, щоб перетворити львівські бібліотеки на неформальні центри й ділитися новими навичками з ВПО.

Їх робота спрямована на подолання конкретної проблеми, адже ринок праці в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, зараз переживає кризу. «Багато людей втрачають роботу, багато хто залишає країну. Неформальна освіта може допомогти швидко адаптуватися до цих драматичних змін. Кожен може отримати нову професію та навички», – каже Вікторія Фургало.

Організація не просто передає знання, але й надає людям інструменти, необхідні для роботи на ринку праці, що постійно змінюється.

«Наприклад, деякі переселенці відразу працевлаштовується. Бувають випадки, коли після наших курсів з надання першої допомоги люди рятують життя. Що може бути краще у роботі, ніж врятоване життя? Ці історії демонструють, що освіта може буквально стати порятунком», – з гордістю згадує Вікторія.

Упродовж 2022 року Мережа ЦЕ розширювала своє охоплення: 9 із 44 публічних бібліотек Львова тепер є центрами неформальної освіти. 

«Важливо працювати для людей з інвалідністю»

Співзасновниця ГО «Координати успішної громади» – Тетяна Гоцуляк з Хмельницької області, раніше працювала з дітьми та молоддю, організовувала різноманітні заходи. Однак вторгнення кардинально змінило хід роботи, підштовхнувши активістів ГО до реалізації проектів підтримки внутрішньо переміщених осіб.

Тетяна згадує, що попри труднощі, проєкт соціальної пральні в селі Загродське та селищі Нова Ушиця – конкретно допоміг громадам. До того ж, вона була доступна для людей з обмеженими можливостями. Пральню облаштували не лише пандусами для інвалідних візків, а й спеціальними туалетами та місцями для відпочинку.

«Головне – ніколи не здаватися», – твердо переконана Тетяна Гоцуляк, наголошуючи на важливості створення інклюзивних проєктів у часи війни.

«Головна проблема – високий рівень стресу у жінок»

У Полтавській області теж є проєкт, який подає надихаючий приклад. Організація «Інша Жінка» (Divergent Woman) була створена ще 3 роки тому з акцентом на протидію домашньому насильству. Тепер активісти займаються також підтримкою ВПО.

Одна з лідерок ГО, Каріна Булавіна, на власні очі відчула труднощі, з якими стикаються ті, хто залишив свої домівки. У квітні 2022 року Каріна з родиною евакуювалася до Полтави та отримала статус переселенки. Попри труднощі, вона брала активну участь у розбудові Харківського регіонального офісу, розширюючи діяльність ГО.

«Я розумію, як важко тим, хто сподівається повернутися додому через кілька тижнів. А коли цього не відбувається, впадає у відчай і не знає, що робити. Така ситуація може фатально перевернути життя», – поділилася Каріна.

Її колега, Юлія Карпенко, працює психологом і консультує постраждалих від війни. Юлія також працює соціальним працівником у притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства. 

«Головне завдання полягає в тому, щоб заспокоїти жінок, які переживають високий рівень стресу», – каже Юлія, наголошуючи на важливій ролі підтримки, яка допомагає цим жінкам відновити своє життя.

Станом на літо 2023 року в Єдиній інформаційній базі в Полтавській області перебуває понад 208 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з них 187 тисяч прибули в область після 24 лютого 2022 року. Організація вже надала допомогу понад 200 внутрішньо переміщеним жінкам, пропонуючи навчання, психологічну підтримку, юридичні поради та просто нагадуючи, що вони не самотні.

«Ми хочемо дати людям відчуття дому»

У цьому ж регіоні, але в селі Хомутець, Тетяна Красько допомагає переселенцям, очолюючи  ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Вона також була змушена переїхати з Донецької області й опинилася в гуртожитку коледжу у Полтавській області. 

«Спочатку переселенці навіть не спілкувалися один з одним. Кожен був наодинці зі своїми думками. Спочатку ці люди боялися заводити нові знайомства, але згодом подружилися між собою та місцевими жителями», – згадує вона про перші місяці повномасштабного вторгнення.

Але громада пережила еволюцію від ізоляції до створення сильної мережі, де активна позиція здатна відновити почуття спільності.

Місцеві жителі та переселенці об’єдналися, щоб допомогти одне одному. Вони зосередилися на розбудові громади та стійкості, організовуючи різні заходи в рамках проекту «ВПО як ресурс для розвитку громади».

Ця новознайдена єдність вдихнула нове життя в громаду завдяки покращеній комунікації та взаємодії між різними зацікавленими сторонами, включаючи коледж, середню школу, клуб, церкву та самих переселенців. Окрім соціальних взаємодій, проект також вирішує практичні потреби. Він забезпечив облаштування підвалу школи, який служить укриттям під час тривоги.

«Ми хотіли повніше інтегрувати переселенців, щоб вони почувалися безпечніше, відчували себе вдома», – каже Оксана Лічереп, менеджерка проєкту, яка допомагає громаді.

Усі згадані ініціативи отримують гранти та підтримку від ЄС та Програми розвитку ООН (ПРООН) у рамках перепрофілювання коштів регіонального проєкту EU4Dialogue для вирішення найбільш нагальних потреб постраждалих від війни громад в Україні.

Цю статтю було підготовлено в рамках проекту ‘EU NEIGHBOURS east’. Думки, висловлені в статті, належать виключно автору.

Автор: Ольга Консевич