57-річний Віктор і 53-річна Наталія Сіренки пережили окупацію рідної Балаклії, що на Харківщині. Разом з ними був і їхній син 33-річний Артур. Майже від перших днів війни він разом зі своїм товаришем Василем почали волонтерити. 2 квітня хлопців викрали російські військові.

«Те, що довелось пережити, проживаючи + в окупованому місті, згадується як страшний сон, звичайно. Єдине, що от вкрали сина, і ти розумієш, що це було з тобою», – згадують батьки Василя.

Наталія і Віктор Сіренки до 2013 року проживали в Балаклії Харківської області. Потім подружжя переїхало до іншого міста, але наприкінці 2021 року повернулося назад. 

Російські військові зайшли в Балаклію на початку березня. «Дружина була на роботі, а ми з сином вдома. Нам було видно, як вони заїжджали між домами, йшов БТР і військові російські. Потім ми вирішували виїжджати з Балаклеї. Син відмовився і сказав, що нікуди ми не поїдемо і будемо тут. Ну, ми зостались з сином», – пригадує Віктор Сіренко.

Син подружжя разом зі своїм товаришем Василем майже одразу почав волонтерити. Це були продукти харчування, ліки, зарядити телефон зарядить, кого одвезти, кого привезти. 1 квітня він поїхав за гуманітарною допомогою в Червоний Донець, що у 20 кілометрах від Балаклії. «Вони роздавали першого числа цю гуманітарну допомогу, а ліки не вспіли всі дороздати. І зранку з Василем мали їхати віддати ті ліки», – згадує пані Наталя.

Своєю чергою, пан Віктор додав, що о 9 ранку виїхали з дому. Десь о 9:40 чоловік побачив автобус сина, за кермом якого їхав уже російський військовий.

На телефонні дзвінки Артур не відповідав, а потім зв'язок зник зовсім. Віктор, як міг, намагався знайти сина, проходячи більше 30 кілометрів і всі блокпости.

У відчаї батьки Артура і Василя вийшли з плакатами до адміністрації. «Десь в другій половині квітня нам вдалося вийти на одного із ФСБшників, які займалися полоненими. Отримали інформацію, що наші діти були вивезені в Російську федерацію, так як вони допомагали українським військовим надавати координати для обстрілів. Після чого ми свій пошук по Балаклії закінчили», – розповів Віктор Сіренко.

У червні Наталії  довелося виїхати з Балаклії через нову роботу, а Віктор залишився.

8 вересня – у день звільнення Балаклії – уперше за півроку Віктор заплакав від щастя. Після звільнення Балаклії Віктор ще деякий час залишався в місті у надії знайти сина. Чоловік пам’ятає велику кількість катівень у місті.

Наразі Віктор мешкає разом із Наталією, а новин про їхнього сина досі немає. Рідні Артура звертались до різних правохоронних і правозахисних органів. Офіційні відповіді – ведеться пошук і тривають роботи.