Серед тих, хто втратив дім через війну, – журналістка ТСН Ірина Маркевич. Сталося це під час окупації Київщини. Ірина з родиною встигла виїхати, але після деокупації вони вже повернулися на згарище.

Як зустрічають Різдво українці, які не мають дому? Дивіться про історію родини Ірини Маркевич та сім'ї Шевченків, які теж втратили рідний дім, у проєкті “Різдво з ТСН” на телеканалі “1+1 Україна”.

“З дітьми у нас була традиція: кожного року розмальовували разом одну прикрасу на ялинку. Ми на кожній ставили дату. І це були вже наші сімейні реліквії”, – розповідає Ірина Маркевич.

Одна з цих прикрас – чи не єдина річ, яка вціліла з будинку журналістки.

За словами Ірини, дім – це не тільки стіни, це спогади і туга  за тим життям, яке вже ніколи не повернути і не відмотати до повномасштабного вторгнення.

Історія родини Шевченків

Російські окупанти знищили дім для чотирьох поколінь родини Шевченків.

Обійстя будувала мама пані Олена. Тут виросла вона сама. Виростила двох доньок. До великої війни в цьому домі народилися і жили двоє її онуків.

“Біль навіть не за будинком, а за тим, що тут відбувалося колись”, – зазначає господарка.

Пані Олена трималася за дім, поки це було можливо. Як тільки росіяни окупували Київщину, діти і онуки поїхали. Вона залишалася навіть, коли на Бородянську громаду почали падати авіабомби.

В їхньому селі Загальці з тисячі будинків – дві сотні зруйновані вщент, 500 пошкоджені.

Поки своїми силами вони змогли звести лише літню кухню. Троє дорослих і двоє дітей – 9-річна Оксана і 5-річнй Богдан – туляться у маленькій кімнаті. Діти мріють про ялинку, але не вистачає місця, щоб її поставити в приміщені – таке воно крихітне.

Дорослі пропонують поставити ялинку, там, де вона була завжди – у зруйнованому, але такому рідному домі.

Ялинку в дім завжди приносив тато, згадує Катя. Вже майже рік вона не знає долю свого батька. 57-річний Віталій Шевченко 24 лютого 2022 року пішов у територіальну оборону – захищав Бородянку. Після деокупації Київщини сержант 30 бригади воював на Миколаївщині, а звідти їх підрозділ перекинули на Донеччину. Пані Олена з ним говорила востаннє 3 лютого 2023 року.

“Він подзвонив, що відправляють туди під Бахмут. З 4 лютого він числиться як безвісти зниклий”, – говорить вона.

В Україні 26 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин. 11 тисяч цивільних , і близько 15 тисяч військових. У цих родин не має свят. Кожен їх день – це очікування.

Але вони здали ДНК і збігів не має, а це означає, що сержант Шевченко ні серед мертвих, ні серед живих. Однак коли були обміни, серед звільнених завжди є українці, які мали статус зниклого безвісти. За цю надію і тримається донька зниклого Віталія Володимировича.

“Ми всі дуже сподіваємось що він живий, це дійсно було б реально Різдвяне диво, якби він повернувся”, – говорить донька.

А поки родина робить все можливе, щоб зберегти дім, бо він ніби живий організм. Побачивши світло у вікнах, до ялинки почили сходитися сусіди. Усі вони теж через росіян залишилися безхатьками. З відбудовую обійстя родині Шевченків обіцяла допомогти місцева влада.

Дещо навіть вже зроблено. Але не має даху і в дім затікає вода. Катя мріє, щоб у дітей, як до великої війни були дві дитячі. Пані Олена бачить свою майбутню кухню. Колись за святковим столом тут збиралась велика родина.

Після вторгнення рідні не збиралися разом. Але тут вірять, що дім відновиться і тут знов вируватиме життя.

Війна знищила будинок журналістки ТСН! Як зустрічають Різдво українці, які не мають дому