У столиці тисячі людей зібралися на Майдані, аби попрощатися із парамедикинею Іриною Цибух. Від перших днів війни вона пішла до батальйону “Госпітальєри”. Врятувала сотні життів бійців на передовій. Але своє, із сумом кажуть друзі, не вберегла. Водночас сама вона знала — щодня ризикує. Тому ще за рік до смерті написала рідним листа про те, яким хоче бачити своє прощання.

Про це йдеться у сюжеті ТСН. 

Сотні людей і абсолютна тиша. Під стінами Михайлівського собору — військові, медики, волонтери, рідні та друзі Ірини Цибух із позивним “Чека”.

Коли ворог прийшов на українську землю забирати життя — Ірина його рятувала. Журналістка за професією, у волонтерському медичному батальйоні “Госпітальєри” вона стала парамедикинею. Тисячі разів опинялась на передовій, врятувала сотню життів, а своє, з болем кажуть друзі, віддала. “Чека” загинула під час ротації на Харківщині в той час, коли там тривали запеклі бої. 

До собору люди приходили у вишиванках або ж у військовій формі. Більшість – без квітів. Замість них – донати на її батальйон та Збройні сили. Це було одне із побажань Ірини. Ще за рік до загибелі вона написала листи-побажання до брата та подруг, де описала, яким бачить прощання. 

“Вона завжди так іронічно говорила про смерть, що я думаю, вона взагалі її не боялась. І я точно знаю, що вона не хотіла, аби ми плакали чи проголошували пафосні промови”, — каже Юлія. 

Від Михайлівського люди рушили до Майдану Незалежності. Це було особливе для Ірини місце. Тут вона була під час Революції Гідності. Боролася, аби усі герої Майдану і цієї війни були увічнені.

В одному з останніх постів у своїх соцмережах “Чека” писала: пишається, що змогла прожити до 26. Планувала поїздку до Швеції, а потім — відпустку з мамою. Але відсвяткувати так і не змогла. 26 їй виповнилося позавчора. 

“Вона мала багато планів, але усі їх відібрала Росія… у своєму листі вона пише — щоб зробити щось, потрібно мати свободу. Але щоб отримати свободу, слід мати і інші цінності — хто ти для себе є, що таке особисте щастя”, — каже Юрій Цибух.

Попри те, що Ірина просила не плакати – мало хто із присутніх стримує сльози під час прощання. Друзі кажуть, “Чека” припускала, що так буде — тому попросила на прощанні співати.

Присутнім роздали тексти 10 пісень, які обожнювала Ірина і які попросила зіграти на прощанні свою подругу-бандуристку Марину. А ще на прощанні лунає клятва українського націоналіста.

Ірина, розповідає подруга Юлія, завжди була впевнена – ніхто не має права стояти осторонь боротьби: треба замінити військових на передовій, допомагати їм та робити все для перемоги. 

Читайте також:

• Дозвіл Україні бити західною зброєю по території РФ: які країни “за”, а хто – проти, і як реагує Кремль
• Чому ЗСУ втрачають позиції: військовий відповів
• “Генерали вчилися в одних школах”: військовий назвав різницю між армією України та Росії