На Покровсько-Мирноградському відтинку фронту розрахунки українських «Градів» 38-ї окремої бригади морської піхоти нині ведуть снайперську реактивну війну.

Інтенсивність ворожих атак дещо впала, але рашистські гаубиці, самохідки й дрони — нікуди не поділись. Наші реактивники, споряджені, чатують у схованках цілодобово й щойно надходить команда — мерщій вирушають на точку атаки.

Реактивникам 38-ї дуже потрібна станція РЕБ для надійного захисту від повітряних загроз. Під час сюжету на екранах буде QR-код — це збір саме на радіоелектронний захист для воїнів 38-ї бригади морської піхоти. Тож, за можливості, не залишайтесь осторонь.

Про це йдеться у сюжеті ТСН.

«Пилип» — командир колісної, а отже суходольної бойової машини. Та на дверцятах його «Града» — шеврон морської піхоти.

«Пилип» став реактивником майже одночасно зі створенням 38-ї окремої бригади морської піхоти. Відтоді підрозділ воював на Донеччині, під час українського контрнаступу на Времівському виступі. Підтримував вогнем на Херсонщині побратимів-морпіхів, що відбивали у ворога й утримували плацдарм навколо Кринків, на лівому березі Дніпра. Від осені 2024 року вони цілодобово й безперервно б’ють московитів поблизу Покровська з Мирноградом.

«Було інтенсивно, да! І КАБи були, і авіаційні удари були. Звісно, штурми були. Бронетехнікою були, мотоциклами були», — каже Олена Солоніна, офіцерка відділення комунікацій 38-ї ОБрМП.

Напевно, найінтенсивніше, каже «Срібний», старший офіцер батареї, війна точилась у секторі напередодні Великодня.

«Гупали постійно! Тобто ми ж його чули — земля здригалась! Такого наступу ми ще не бачили, мабуть, останні два роки», — каже «Срібний», старший офіцер батареї БМ-21 «Град» 38-ї ОБрМП.

Тоді південно-східніше Мирнограда головні сили ворожої 20-ї мотострілецької дивізії пішли на штурм бронетехнікою, піхотою та кількома зграями мотоциклістів, за інтенсивної підтримки артилерії з авіацією.

«Вони там сипали, починали з КАБів вночі, потом сипали артилерію. Артилерія там працювала чотири чи п’ять годин безперестанно! Постійно-постійно-постійно — там неможливо було ані вийти, ані висунутись — нічого», — каже «Срібний», старший офіцер батареї БМ-21 «Град» 38-ї ОБрМП.

Ту атаку, спаливши чимало ворожої броні й знищивши не один десяток московитських піхотинців, українські воїни відбили. Та війна у секторі не припинилась. Хоча її темп кажуть морпіхи, дещо знизився. Натомість робота у реактивників 38-ї нікуди не зникла. Військові можуть, якщо є потреба, і цілим пакетом, рясно, накрити площу у 8-9 гектарів. Та нині на Покровсько-Мирноградському відтинку фронту екіпажі БМ-21 38-ї бригади морпіхів стріляють, каже «Срібний», більше як снайпери! По кілька ракет — на ціль.

Взагалі-то, він — навідник, в екіпажі морпіхівського «Граду». Та віднедавна дорогою на роботу й на шляху звідти «Борсук» їздить виключно біля пакету з ракетами. У руках міцно тримаючи карабін, щоб стежити за дронами. Той карабін, засіб захисту — непоганий, кажуть морпіхи, але ефективний лише на мінімальній відстані. А ворожих дронів на Покровщині нині літає — хоч греблю гати.

Для надійного захисту і себе, і бойових машин, реактивникам 38-ї дуже потрібна потужна станція радіоелектронної боротьби. Долучитися й допомогти воїнам зібрати кошти на її придбання — справа, звісно, добровільна. Але ж і захищають ці морські піхотинці кожного з нас. І захищають дуже ефективно.