Об’єднання чотирьох ключових європейських лідерів — Макрона, Мерца, Стармера і Туска — сигналізує про спробу континенту заявити про себе як суб’єкта великої геополітики без опори на Сполучені Штати. Їхня нещодавня поїздка до Києва — не просто символ підтримки України, але й спроба продемонструвати Москві та Вашингтону: Європа готується діяти самостійно.
Про це пише Le Monde.
Попри те, що перша ініціатива “четвірки” — фактичний ультиматум Володимиру Путіну щодо нової безпекової архітектури — не дала миттєвого ефекту, вона закріпила політичне ядро проукраїнського курсу в Європі. Візит супроводжувався жорсткими заявами щодо неприпустимості поступок Кремлю та закликами до посилення військової допомоги Києву.
На фоні гальмування з боку адміністрації Дональда Трампа, яка робить ставку на перемовини з Путіним, а не на тиск, лідери Франції, Німеччини, Великої Британії та Польщі демонструють нову європейську динаміку — перехід від дипломатичних декларацій до реальної участі в моделюванні післявоєнного ладу в регіоні.
Формат “четвірки” виходить за межі класичного франко-німецького тандему, який довгий час був ядром політики ЄС, але останніми роками зіткнувся з кризою довіри та стратегічного бачення. Інтеграція Польщі — держави з потужним військовим потенціалом і досвідом безпосереднього зіткнення з російською загрозою — та Великої Британії, попри її вихід з ЄС, дає сигнал про новий альянс у межах Європи. Такий, що базується не лише на формальних інституціях, але й на стратегічній волі діяти.
Важливим випробуванням стане саміт НАТО в Гаазі 24–25 червня, перший від моменту повернення Трампа. Там вирішуватиметься не лише питання про збільшення оборонних бюджетів, але й про майбутнє самої України — її роль у безпековій архітектурі Європи, участь у місіях, а також межі можливої співпраці без повноправного членства.
Цей саміт, а також майбутні зустрічі G7 і Європейської ради, визначать — чи здатна Європа вплинути на переговори США та РФ, і чи не стане Україна жертвою кулуарної угоди. Саме це є головним побоюванням учасників “четвірки” — що американська адміністрація, що веде гру з Кремлем, пожертвує українськими інтересами задля сумнівного “миру”.
Європейці, на відміну від Білого дому, вже не мають ілюзій. Їхня ставка — на стримування, реальну військову допомогу та спільну відповідальність. У цій грі ставка — не лише доля України, але й власна безпека континенту.
Кінець американської допомоги
Кінець американської допомоги ставить перед “четвіркою” лідерів жорстке запитання: чи зможе Європа самостійно втримати лінію фронту, коли США відвернуться? Якщо Дональд Трамп остаточно відмовиться від підтримки України, ініціатива на полі бою може повернутись до Росії — і тоді саме Берлін, Париж, Лондон і Варшава стануть останнім щитом для Києва.
Однак це нове лідерство народжується у вкрай складних умовах. У кожного з чотирьох — власні політичні кризи. Макрон втратив контроль над парламентом і швидко втрачає простір для дій, хоча прагне зберегти міжнародну роль Франції. Стармер, тільки-но перемігши на виборах, стикається з посиленням крайньоправих, які здатні змінити баланс сил у Британії. Туск балансує на тлі президентських виборів у Польщі та внутрішнього тиску з боку правих популістів. Мерц, хоча й здобув шанс керувати Німеччиною, уже в першому турі голосування втратив довіру частини парламенту — його коаліція має вигляд вразливої.
На цьому тлі Трамп і Путін — як осі, що можуть знову перекроїти європейську безпеку, — стають вирішальним фактором для “четвірки”. І хоча Трамп, коментуючи останні атаки РФ, назвав Путіна “абсолютно божевільним”, це навряд чи свідчить про фундаментальну зміну його курсу. Більше схоже на емоційну реакцію, ніж на стратегічний розворот.
І якщо Білий дім таки вийде з гри — саме Європа повинна буде взяти на себе головну роль у підтримці української оборони, дипломатії та економіки. Цей сценарій не лише змінить перебіг війни — він змінить саму суть західного альянсу. І відповідальність за те, чи виживе Україна в умовах нової великої гри, ляже на плечі чотирьох лідерів, кожен з яких стоїть на хиткому ґрунті у себе вдома.
