На тлі чергової загрози з боку Ірану в Ізраїлі було оголошено мобілізацію. Проте, на відміну від України, де мобілізаційні процеси часто супроводжуються хаосом, браком довіри й навіть агресією в суспільстві, в Ізраїлі все виглядає інакше: впорядковано, злагоджено і з високим рівнем громадянської відповідальності.
📢 “Не хочеш — не треба?” Це не про державу у війні
В Україні щодня лунають скарги:
“Чому мене мають мобілізувати?”
“Чому ловлять на вулиці?”
“Чому одні служать, а інші — в тилу з коктейлем?”
Та правда в тому, що коли країна воює — не має бути “хочу/не хочу”. Має бути:
“Потрібно — піду. Це мій обов’язок.”
В Ізраїлі це розуміють
Під час загрози з боку Ірану там теж оголосили мобілізацію. Але — без істерики, без втеч, без “бусифікації”.
Як сказав ізраїльський журналіст Ігаль Мовермахер:
“Ухилянти є, але ніхто не тікає. Ніхто нікого не ловить. Повістка = обов’язок.”
Служать усі:
– і ті, в кого троє дітей,
– і ортодоксальні євреї, які раніше не служили,
– і жінки, і чоловіки, і ті, хто мав інші плани на життя.
Бо держава — не опція. Це спільна відповідальність.
А в нас — вічне “я не винен”, “чому знову я?”
Так, в Україні багато проблем із мобілізацією. Але головна з них — не в організації, а в ментальності.
Ми досі ставимо службу як чужу справу:
“Я не для того народився”,
“Я ж податки плачу”,
“Я не вмію, не хочу, не зобов’язаний”.
Але як це звучить для тих, хто вже на фронті? Для поранених? Для сімей загиблих?
Ці люди не вибирали — вони виконали свій обов’язок, навіть якщо було страшно.
🪖 Обов’язок — це не про комфорт
У нормальній країні армія — це народ, а не окрема каста. І як би важко не було, кожен чоловік має бути готовий захищати, а не шукати шпарину в законі.
Ізраїль воює постійно. Але там це розуміють і не перетворюють мобілізацію на цирк із “відмазками”.
Чому ми не можемо так?
🔚 Висновок простий:
Не держава має переконувати тебе служити.
Ти сам маєш знати, що це твій обов’язок.
