Це не реклама. Це витік зворотного боку інформаційної війни.
Цей текст — для тих, кого хотіли використати. І для тих, хто ще може схаменутись.
1. Відчувай гнів. Бажано — на все одразу
Гнівайся на:
- державу — бо «нічого не працює»;
- військових — бо «не так дивляться»;
- ТЦК — бо «там всі погані»;
- колії — бо «чого вони тут узагалі?».
Справжній диверсант починається з поста в коментарях:
“Це вже не країна, а…”
2. Повір у Telegram-бота, як у добру фею
Бот тобі скаже:
- “ти не один” — (але сидітимеш саме ти);
- “ми з України” — (але без помилок, як у ФСБ);
- “це анонімно” — (але камера бачила твоє обличчя, банківська карта — твоє прізвище).
3. Купи каністру. А ще краще — дві
Бо ж ти вже майже партизан. Підпалити щось — це ж просто?
Ні. Це тероризм.
Стаття 113. Від 10 до 15 років. А не 10 лайків у чаті.
4. Повір, що ти герой
Але насправді:
- герой — це той, хто ремонтує авто для ЗСУ, а не той, хто його спалює;
- герой — це той, хто на фронті, а не вночі біля ТЦК із запальничкою;
- герой — це той, кого згадують із гордістю, а не в кримінальних зведеннях.
5. Не забувай: ти — ідеальний інструмент
Тебе не треба годувати.
Тобі не треба платити.
Ти сам усе зробиш. За ідею. За емоцію. За пости.
А коли тебе візьмуть — скажуть:
“Ми тебе не знаємо. Це твоя особиста ініціатива.”
👁 Хочеш бути інструментом — справа твоя.
Хочеш бути частиною країни — ось кілька варіантів:
- підтримай волонтерів;
- поскаржся на ТЦК офіційно, якщо там бардак;
- пиши запити, викладай докази, знімай репортажі;
- борись — але не за ворога.
🎯 Бо найстрашніше — це не втрата ТЦК чи авто.
Це коли українець втрачає здоровий глузд.
