У Стародавньому Єгипті мораль і релігійні цінності визначали, які вчинки вважалися злочинами і як за них слід було карати. Єгиптяни могли навіть засуджувати померлих на так званому “суді іншого світу”. Центральною фігурою була богиня Маат, яка символізувала правду, порядок і справедливість; порушення її принципів загрожувало космічній гармонії та шкодило суспільству й державі.
Про це пише ВВС.
Французький єгиптолог Клер Лалует у своїй праці “Фараони за часів царів-богів” зазначав, що Маат символізувала вселенський порядок, який єгиптяни вважали основою добробуту суспільства та світу, створеного їхніми богами.
Злочини в Стародавньому Єгипті поділялися на дві групи: проти суспільства (вбивство, перелюб, крадіжка) і проти держави та порядку (хабарництво, зрада, розкрадання, неповага до релігії). Фараон мав усю владу і був головним охоронцем порядку. Спершу він сам розглядав справи, але з часом утворилися суди, і фараон втручався лише у важливі процеси.
У Стародавньому Єгипті життя вважалося даром богів, і вбивця зазвичай карався стратою. Суди вже тоді розрізняли навмисне та ненавмисне вбивство. Манал Махмуд Мохамед, єгипетський історик, зазначає, що навмисне вбивство не завжди призводило до страти — іноді застосовували психологічне покарання, яке вважалося ще суворішим.
За вбивство одного з батьків сина спочатку піддавали тортурам, а потім страчували. Якщо ж батьки вбивали свою дитину, покарання було іншим: до них прив'язували тіло дитини й тримали на спеці під охороною не менше трьох днів, поки тіло не починало розкладатися.
Французький історик Франсуа Дюма зазначає, що засуджених до смерті в Стародавньому Єгипті часто кидали крокодилам, хоча деяким дозволяли обрати самогубство. У разі ненавмисного вбивства покарання були м'якшими: винного очищували через ритуал і жертвоприношення на могилі загиблого, також передбачалося примирення між родинами й виплата компенсації. Крім того, людей, які знали про вбивство чи планування злочину й не повідомили, вважали співучасниками й карали нарівні з убивцею.
Також вбивство священних тварин, таких як ібіси чи кішки, було суворо заборонено. Навмисне вбивство таких тварин каралося стратою, а ненавмисне — штрафом.
Перелюбство вважалося порушенням релігійних принципів, але стосувалося лише зв’язку чоловіка із заміжньою жінкою. За цей злочин передбачалася страта, оскільки вважалося, що чоловік, який згрішив з чужою дружиною, здатен на інші гріхи. Давньоєгипетські закони рекомендували, щоб задля збереження дружби чоловіки уникали частини дому, де перебували жінки. Якщо дружина зрадила, її покарання обирав чоловік: він міг пробачити її та її партнера, вирішити покарати їх самостійно або звернутися до суду.
В одному з папірусів часів фараона Рамсеса V описано випадок, коли сім'я постала перед судом за надмірно жорстоке покарання жінки, яку вони вважали ганьбою для родини, — її кинули в річку на поживу крокодилам. Водночас, хоча за однакові злочини жінок карали суворіше, ніж чоловіків, жінки в Стародавньому Єгипті мали рівні права з чоловіками в судових процесах і могли захищати свої інтереси на рівних.
Покарання за крадіжку майна передбачало штраф удвічі-тричі більший за вартість викраденого, а за крадіжку державної власності — до 180 разів її вартості. Спіймані злодії повинні були повернути вкрадене, визнати свою провину й отримати 100 ударів. Після цього вони мали заприсягтися, що більше не скоять подібних злочинів; у разі відмови їх кидали в річку до крокодилів. Всі покарання відбувалися публічно.
Що стосується хабарництва, то такі випадки зазвичай не розглядалися судами. Спійманих чиновників звільняли та понижували в соціальному статусі до рівня селян. Проте іноді справи доходили до суду. Один зі знайдених рукописів містив молитву засудженого до бога Амона, в якій він просив про допомогу, оскільки суд вимагав грошей. У деяких випадках обвинувачені намагалися підкупити чиновників. Наприклад, в одному папірусі описано, як обвинувачений дав хабар писарю суду, який потім виніс йому матеріали справи.
Один із обвинувачених у пограбуванні гробниць за часів правління Рамсеса IX стверджував, що його звільнили з-під арешту після сплати хабара. Він розповідав, що віддав свою частку з 20 злитків золота управителю Тіби.
Злочини проти держави та фараона в Стародавньому Єгипті вважалися найсерйознішими, і єдиним покаранням за них була смертна кара, незалежно від соціального статусу винного. Страчували навіть наближених до фараона. Наприклад, у Туринському судовому папірусі згадується замах на життя фараона Рамсеса III, в результаті якого він загинув. Після смерті він, згідно з папірусом, звернувся до суддів з настановами щодо розслідування замаху.
Змову проти Рамсеса III організувала одна з його молодших дружин на ім'я Тія, яка прагнула звести на трон свого сина. До змови долучилися багато жінок із гарему, а також деякі військові командири та представники знаті.
Змовників, які спробували вбити фараона Рамсеса III, засудили до смертної кари; деяких змусили вчинити самогубство. Перед виконанням вироку їх позбавляли імен, замінюючи їх на образливі прізвиська, що позбавляло надії на гідне загробне життя. Наступним фараоном став Рамсес IV, якому Тія намагалася перешкодити зійти на трон.
Розграбування гробниць, особливо тих, що належали високопосадовцям, вважалося тяжким злочином. Гробниці містили цінності, які грабували у часи ослаблення влади. Мумію Рамсеса II переховували п'ять разів, оскільки чотири рази її грабували. Зрештою, останки Рамсеса II разом з іншими фараонами були поміщені в таємне сховище, яке виявили лише в кінці XIX століття.
Покарання за розграбування гробниць було смертною карою. Якщо ж прах покійного не знаходили, злочинцю відрубували кисті рук і били батогом 100 разів. За крадіжку тварин з храму загрожувала смертна кара або відрізання носа. Ті, хто крали інше майно храму, отримували 100 ударів батогом і штраф, що перевищував вартість вкраденого у 100 разів. Влада Стародавнього Єгипту активно боролася з грабунком храмів, ухвалюючи закони для цього.
Нагадаємо, археологи виявили відсутню ланку в еволюції динозаврів і представили нове дослідження.
Читайте також: