На початку лютого, коли Такер Карлсон запитав Володимира Путіна про причини вторгнення в Україну два роки тому, кремлівський диктатор прочитав йому лекцію з російської історії. 71-річний Путін провів понад 20 хвилин, засипаючи спантеличеного Карлсона датами та іменами, починаючи від 9 століття.
Путін навіть дав йому папку з копіями історичних документів, які, за його словами, підтверджували його тези про те, що українці та росіяни історично завжди були одним народом, а суверенітет України — це лише нелегітимний пережиток радянської епохи.
ТСН.ua пропонує вам адаптацію матеріалу Associated Press з аналізом того, як Путін “озброївся” фальшивою російською історією і використав її для виправдання війни проти України.
Карлсон сказав, що він був “шокований” тим, що отримав такий урок історії. Але для тих, хто знайомий з путінським урядом, це не було анітрохи несподіванкою: у Росії історія вже давно стала інструментом пропаганди, який використовується для досягнення політичних цілей Кремля. І останні два роки повністю відповідали цьому принципу.
Намагаючись згуртувати людей навколо свого світогляду, російська влада намагається звеличувати минулі перемоги країни, замовчуючи водночас найбільш брудні сторінки її історії. Вони переписували підручники, фінансували розлогі історичні виставки і придушували — іноді жорстко — голоси, які суперечили їхньому наративу.
Російські чиновники також регулярно критикують Україну та інші європейські країни за знесення радянських пам'ятників, які там вважають небажаною спадщиною минулого гноблення, і навіть оголосили десятки європейських чиновників у розшук через це — крок, який потрапив у заголовки газет цього місяця.
“В руках влади, — каже Олег Орлов, співзасновник “Меморіалу”, найстарішої і найвідомішої правозахисної групи Росії, — історія стала молотом або навіть сокирою”.
Прославляння
Від перших років свого чвертьстолітнього правління Путін неодноразово стверджував, що вивчення своєї історії має викликати у росіян гордість. Навіть суперечливі постаті, такі як радянський диктатор Йосип Сталін, зробили свій внесок у велич Росії, стверджує Путін. (Російські ЗМІ нарахували понад 100 пам'ятників Сталіну в Росії, більшість з яких були встановлені за часів правління Путіна).
Кремлівський диктатор заявив, що має бути один “фундаментальний державний наратив” замість різних підручників, які суперечать один одному. І він закликав до створення “універсального” підручника історії, який би передавав цей наратив. Але ця ідея, піддана жорсткій критиці з боку істориків, не набула значної популярності протягом тривалого часу — доки Росія не вторглася в Україну.
Минулого року уряд випустив серію з чотирьох нових “універсальних” підручників з історії для 10-х та 11-х класів. Один з них містив розділ про “спеціальну військову операцію” Москви в Україні, звинувачував Захід у холодній війні і описував розпад Радянського Союзу як “найбільшу геополітичну катастрофу 20-го століття”.
Деякі історики висміяли це як відверту пропаганду. “Радянський Союз, а згодом Росія — це (зображена в підручнику як) фортеця, яка постійно в облозі і живе в оточенні ворогів. Ці ворожі кола намагаються всіляко послабити Росію і заволодіти її ресурсами”, — говорить історик Микита Соколов.
Прокремлівське бачення російської історії також домінує в мережі розгалужених, фінансованих державою “парків історії” — місць, де проводяться виставки на історичну тематику в 24 містах по всій країні.
Ці місця були відкриті після серії історичних виставок на початку 2010-х років, які привернули увагу сотень тисяч росіян і отримали похвалу від Путіна. Рушійною силою цих виставок був митрополит Тихон (Шевкунов), російський православний єпископ, якого називають особистим духівником Путіна.
Наповнені анімацією, сенсорними дисплеями та іншими яскравими елементами, ці широко популярні експозиції були розкритиковані істориками за неточні твердження і навмисну глорифікацію російських правителів та їхніх завоювань.
Одна виставка описувала Івана Грозного, російського царя 16 століття, відомого своїми жорстокими чистками російської знаті, як жертву “інформаційної війни”. Інша була широко розрекламована цитатою, яку помилково приписували Отто фон Бісмарку, канцлеру Німецької імперії у 19 столітті, і яку швидко видалили після того, як вона викликала обурення: “Неможливо перемогти росіян. Ми самі бачили це протягом сотень років. Але росіянам можна прищепити фальшиві цінності, і тоді вони самі себе переможуть”.
Читайте провідні новини дня:
- Масовані атаки на Україну: якими секретами нашпиговані російські “Циркони”, “Кинджали” і БпЛА
- ЗСУ вгатили по мотострілках із Забайкалля під Волновахою: загинуло мінімум 60 російських окупантів – ЗМІ
- ЗСУ знищили ще один ворожий бомбардувальник Су-34
Центральне місце в цьому наративі про непереможну Росію займає поразка нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Відзначена 9 травня — Німеччина офіційно капітулювала після опівночі за московським часом 9 травня 1945 року — радянська перемога стала невід'ємною частиною російської ідентичності.
Радянський Союз втратив у війні приблизно 27 мільйонів людей, витіснивши німецькі війська зі Сталінграда, вглиб Росії, аж до Берліна. Страждання і доблесть, які призвели до поразки Німеччини, з тих пір є наріжними каменями, а за часів Путіна День перемоги став головним світським святом країни.
Для влади “історія Росії — це дорога від однієї перемоги до іншої”, підсумовує Орлов, чия група отримала Нобелівську премію миру 2022 року. “І попереду ще більше прекрасних перемог. І (Кремль каже, що) ми повинні пишатися своєю історією; історія — це засіб виховання патріотизму. Звичайно, з їхньої точки зору, патріотизм — це вдячність керівництву — чи то керівництву царської Росії, чи то керівництву радянської Росії, чи то нинішньому керівництву”.
Замовчування
З роками святкування Дня перемоги ставало все більш імперським, а путінський уряд ставав все менш толерантним до будь-яких запитань чи критики дій Радянського Союзу у цій війні — і взагалі до будь-якої критики.
2014 року російські кабельні мережі відключили “Дождь”, єдиний незалежний телеканал в окрузі, після того, як він показав історичну програму про блокаду Ленінграда 1941-44 років і попросив глядачів проголосувати за те, чи повинна була радянська влада здати Ленінград, щоб врятувати життя. Від голоду в місті, яке зараз називається Санкт-Петербургом, під час блокади загинуло понад 500 000 людей. Це питання викликало скандал, а чиновники звинуватили канал у перетині морально-етичних кордонів.
Того ж року російський уряд ухвалив закон, згідно з яким “реабілітація нацизму” — або “поширення завідомо неправдивих відомостей про дії СРСР під час Другої світової війни” — стала кримінальним злочином.
Про перший вирок за цими звинуваченнями стало відомо у 2016 році. Чоловіка оштрафували на 200 000 рублів (близько 3 000 доларів на той час) за пост у соціальних мережах про те, що “комуністи і Німеччина разом напали на Польщу, розв'язавши Другу світову війну”. У наступні роки кількість обвинувальних вироків за цим звинуваченням лише зростала.
Дослідження та публічні дебати про масові репресії Сталіна також зіткнулися зі значним опором в останні роки. Історики та правозахисники проводять неминучі паралелі з нинішніми репресіями проти інакомислення, які вже призвели до того, що сотні людей опинилися за ґратами.
Двоє істориків, які досліджували масові сталінські страти на північному заході Росії, були ув'язнені в останні роки — переслідування за не пов'язаними з їхньою роботою звинуваченнями, які багато хто пов'язує з їхньою діяльністю. “Меморіал”, найстаріша і найвідоміша російська правозахисна група, яка здобула міжнародне визнання завдяки своїм дослідженням політичних репресій у Радянському Союзі, була закрита. Вона продовжує працювати, але її діяльність в Росії значно обмежена.
Люди, які чекають своєї черги, щоб зачитати імена жертв радянських репресій, більше не зміяться центральними вулицями Москви наприкінці жовтня. Традиція зачитувати їх вголос раз на рік перед пам'ятником жертвам радянських репресій під назвою “Повернення імен” була започаткована 2007 року і колись збирала тисячі людей. 2020 року московська влада припинила її проведення, пославшись на COVID-19.
Влада боїться зусиль зі збереження історичної пам'яті, і з початком війни в Україні ситуація погіршилася, каже Наталя Баришнікова, продюсерка минулорічної акції “Повернення імен”, яка 2023 року пройшла в десятках міст за кордоном та в онлайн-форматі.
“Ми бачимо це дуже чітко”, відколи почалася війна в Україні, каже Баришнікова: “Будь-який низовий громадянський рух чи висловлювання про пам'ять про радянський терор є незручним”.
Виправдовування
На думку викладачки історії Тамари Ейдельман, історичний наратив, який Кремль намагається нав'язати суспільству, містить кілька основних елементів: культ держави, справи якої завжди важливіші за індивідуальні життя; культ самопожертви і готовності віддати своє життя за велику справу; культ війни.
“Звичайно, (останній) ніколи не прописаний явно, — каже Ейдельман. — Натомість, наратив такий: “Ми завжди прагнули миру… На нас завжди нападали, а ми просто відбивалися”.
Це заклало ідеальне ідеологічне підґрунтя для вторгнення в Україну, каже вона, і вказує на те, що в останні роки настрої “Ніколи більше!” щодо Другої світової війни для декого в Росії перетворилися на “Ми можемо зробити це знову” (Можем повторить — Ред.) — популярне гасло після анексії Криму 2014 року, коли Кремль перейняв все більш агресивну риторику щодо Заходу.
Дійсно, в роки, що передували війні в Україні, Путін дедалі частіше посилався на історію. У 2020 році, під час реформи, яка перезавантажила обмеження на його президентські терміни, посилання на історію було навіть додано до конституції країни — новий пункт, який передбачав, що Росія “об'єднана тисячолітньою історією” і “забезпечує захист історичної правди”.
У 2020-21 роках Путін опублікував дві розлогі статті про історію — в одній критикував Захід за дії, що призвели до Другої світової війни, а в іншій стверджував, що українці та росіяни завжди були одним народом. У зверненні до нації за кілька днів до введення військ в Україну він знову послався на історію, стверджуючи, що Україна як держава була штучно створена радянськими лідерами.
Історія “використовується для легітимізації режиму, по суті, від самого початку правління Путіна”, — сказав у нещодавній статті Іван Курілла, історик з коледжу Велслі. А з початком війни в Україні вона “нарешті посіла центральне місце в державній ідеології поряд з геополітичними розмовами про суверенітет, “занепад Заходу” і захист традиційних цінностей”.
Читайте також: