Два роки тому Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення до України, спираючись на кілька міфів, зокрема про те, що Україна не є “справжньою” державою і є слабкою у військовому плані, а також про те, що Захід перебуває в розгубленості і мало що може зробити, щоб зупинити його.
Українці швидко зруйнували деякі з цих міфів, разом з більшою частиною російських військ, що вторглися до України. Вони зберегли свою столицю, своє керівництво і повернули більшу частину території, захопленої російськими військами в перші дні 2022 року, хоча й жахливою ціною. А Захід відреагував, запровадивши серйозні (хоча й недостатні) економічні санкції проти Росії та надавши значну (хоча й дещо запізнілу) військову допомогу Україні.
Інші міфи, однак, живуть і донині, а останнім часом з'явилися нові, зокрема під час дебатів у Конгресі щодо того, чи продовжувати допомогу Україні з боку США. Як республіканці, які працювали на найвищих посадах у сфері національної безпеки, автори матеріалу особливо стурбовані, коли чують, як деякі з цих міфів повторюють республіканці.
ТСН.ua пропонує вам адаптацію матеріалу Politico, в якому проаналізовані чотири міфи про Україну та деякі з причин, чому вони не відповідають дійсності.
Міф перший: Україна не може перемогти
Почнемо з найголовнішого – міфу про те, що підтримка США підживлюватиме нескінченну війну, в якій Україна не зможе перемогти.
Україна діє героїчно та успішно. Починаючи від лютого 2022 року, вона повернула собі величезні території, захоплені Росією. Нас не повинно дивувати, що решта 18 відсотків території, які залишилися, відвоювати найважче. Якби Захід надав Україні зброю, про яку керівництво країни просило від самого початку – від систем протиракетної оборони і ракет дальнього радіусу дії до винищувачів і танків, – ця війна могла б дати зовсім інший вигляд.
Українські військові проявляють творчість під вогнем, вигадуючи способи контратаки, які здивували ворога. Хвалений Чорноморський флот РФ був фактично витіснений із Севастополя, оскільки Україна стверджує, що вивела з ладу третину російських кораблів, що дозволило відновити експорт через Чорне море.
Україна також завдала величезних втрат російській армії, скоротивши її звичайні збройні сили вдвічі, згідно з оцінками міністра оборони Великої Британії та директора Центральної розвідки США. За даними Служби зовнішньої розвідки Естонії, Росія втратила в Україні 8 300 бойових броньованих машин, зокрема 2 600 танків, 5 100 бронетранспортерів і 600 самохідних артилерійських установок. Для заміни цієї техніки потрібен час.
Крім того, Україна назвала ядерний блеф Росії ядерним блефом, завдавши глибоких ударів по ключових інфраструктурних об'єктах всередині РФ без жодної ядерної відповіді.
Втрати російського особового складу наближаються до 400 000 убитими й пораненими. Було б помилкою вважати, що не існує переламного моменту для тих росіян, яких відправляють на фронт і які, власне, є гарматним м'ясом. Вже є ознаки того, що Росія матиме проблеми з новою хвилею мобілізації.
Багато чого з цього було досягнуто завдяки допомозі Заходу. Підтримка України з боку США становить менше 4 відсотків річного бюджету Пентагону, але повернення інвестицій для українського народу і для США окупилося з лишком. Не витративши жодного американського солдата, Сполучені Штати зменшили військовий потенціал Росії, супротивника, якого Стратегія національної оборони до 2022 року назвала “гострою” загрозою для США.
Звісно, було б корисно, якби адміністрація Байдена чіткіше визначила мету української перемоги замість нинішньої туманної мети “стільки, скільки буде потрібно”. Але автори матеріалу згодні з тим, що найкращою стратегією для Сполучених Штатів має бути перемога України і поразка Росії – вигнання кожного російського солдата-окупанта з української території, притягнення Росії до відповідальності за скоєні нею воєнні злочини та арешт російських заморожених активів, щоб допомогти покрити вартість руйнувань, заподіяних Путіним.
Незважаючи на дуже складні й болісні два роки, українці в переважній більшості вірять, що вони можуть досягти перемоги. Станом на зараз головним фактором, що визначає, переможе Україна чи програє, є допомога Заходу і, зокрема, Сполучених Штатів. Якщо “Україна залишиться сама”, як зазначив президент України Володимир Зеленський під час Мюнхенської конференції з безпеки, “Росія нас знищить”.
Читайте провідні новини дня:
- Аеропорт “Бориспіль” готують до відкриття: коли можуть відновитися польоти і хто має сказати “так”
- Блокування кордону: в Польщі анонсували переговори з фермерами
- ЗСУ завдали влучного удару по полігону з окупантами (відео)
Міф другий: настав час для припинення вогню
Міф про “нескінченну війну” підживлює інший міф, який полягає в тому, що зараз настав час для припинення вогню або для перемир'я.
Нещодавні повідомлення та інтерв'ю Такера Карлсона з Путіним свідчать про те, що Росія зацікавлена в переговорах. Ці розповіді спростовуються діями Росії на місцях, зокрема очевидною стратою поранених українських військовополонених в Авдіївці та постійними обстрілами і вбивствами українських цивільних осіб – звірствами, які заперечуються російськими офіційними особами.
Ніхто не хоче, щоб ця війна закінчилася швидше, ніж українці, адже саме вони ведуть бойові дії. Але вони відкидають територіальні компроміси та переговори з Росією, бо знають, що Путін має довгий послужний список того, що ніколи не дотримується угод, які він підписує. Також українці не хочуть прирікати мільйони своїх співгромадян на окупованих територіях на життя під репресивним російським контролем. Вони і весь світ бачили, від Бучі до Маріуполя, воєнні злочини і злочини проти людяності, геноцид, від яких страждають українці, що перебувають під російським контролем.
Припинення вогню дало б Путіну час відновити свої значно зменшені сили, щоб він міг знову загрожувати Україні, а можливо, й іншим країнам. Це виставило б Сполучені Штати слабкими й ненадійними, яким бракує сили волі і здатності підтримувати кампанію з надання допомоги, яка, нагадаємо, не передбачає відправлення американських військ на небезпечний шлях. І це підбадьорило б поганих акторів в інших частинах світу, які побачили б, як і в разі з безрозсудним виведенням військ з Афганістану 2021 року, що Сполучені Штати відступають і відкривають сезон полювання на об'єкти своєї агресії.
Як нещодавно написав канцлер Німеччини Олаф Шольц, “брутальна спроба Росії загарбати територію силою може стати прикладом для інших авторитарних лідерів по всьому світу. Все більше країн ризикують стати жертвами хижака, який перебуває по сусідству”. За останніми оцінками данської та естонської розвідок, Росія готується до нападів на членів НАТО протягом наступних п'яти років. Це не теоретична загроза.
Міф третій: Україна безнадійно корумпована
Наступним є міф про те, що Україна є корумпованою державою, яку очолюють неонацисти, і тому допомога Україні – це викидання грошей на вітер.
2019 року українці з великим відривом обрали першого в історії країни президента-єврея Зеленського після того, як до цього у країні був прем'єр-міністр-єврей. Країни, які обирають євреїв своїми найвищими лідерами, майже напевно не є “нацистами”. Насправді згідно з опитуванням Антидифамаційної ліги, в Україні за останні роки спостерігається значне зниження рівня антисемітських настроїв.
Корупція десятиліттями мучила Україну, як і решту колишнього Радянського Союзу, але Зеленський був обраний на антикорупційній кампанії. Хоча до лютого 2022 року існувало невдоволення відсутністю прогресу на цьому фронті, він і його уряд суттєво посилили боротьбу зі звинуваченнями в корупції.
Можливо, ще важливішим є те, що толерантність до корупції серед українців після повномасштабного вторгнення значно знизилася. Процес боротьби з корупцією розпочався 20 років тому, але проходив з перервами. Та повномасштабне вторгнення Путіна змінило ситуацію і породило нульову толерантність до такої поведінки.
Незважаючи на часті скарги членів Конгресу, насправді механізми моніторингу американської допомоги Україні є суворішими, ніж майже в будь-якій іншій країні світу. Олігархи та урядовці притягуються до відповідальності за корупційну поведінку, що свідчить про значний прогрес.
Колишній міністр оборони Олексій Резніков був звільнений зі своєї посади не тому, що він особисто займався корупцією, а тому, що він не зробив достатньо для її подолання у своєму міністерстві. Коли йдеться про корупцію, сьогоднішня Україна не схожа на стару Україну.
Ба більше, на відміну від Росії, Україна має демократично обраного президента, підзвітного народу. В Україні проводяться вільні й чесні вибори, і вона пережила кілька демократичних передавань влади. Серед найсильніших сторін України – активне громадянське суспільство та засоби масової інформації. Більшість українців підтримують орієнтацію країни на євроатлантичну спільноту, зокрема зросла підтримка вступу до НАТО та Європейського Союзу. Значною мірою це зростання підтримки пов'язане з вторгненням Путіна.
Міф четвертий: Україна – це неправильний пріоритет
Це підводить нас до останнього міфу, який нависає над війною, а саме, що підтримка України відволікає США від того, де вони дійсно повинні зосередити свої зусилля – Китаю і, після терористичної атаки ХАМАСу проти Ізраїлю 7 жовтня, Близького Сходу.
Китай, безсумнівно, становить серйозний виклик для Сполучених Штатів і їхніх союзників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, особливо для Тайваню. Але саме Росія вторглася до сусідньої держави – втретє після вторгнення до Грузії 2008 року і двох вторгнень до України 2014-го і 2022 років. Китай – ні (поки що). Вторгнення Путіна вже створило найбільшу кризу безпеки на європейському континенті від часів Другої світової війни. На противагу цьому військова загроза, яку становить Китай, все ще є перспективною.
Очевидна поразка Росії в Україні зробить конфлікт з Китаєм менш імовірним, оскільки це відштовхне китайського лідера Сі Цзіньпіна від розгляду військових дій проти Тайваню. Тайванці знають це і саме тому є одними з найбільших прихильників України. Підтримка, яку США надають Україні, за великим рахунком не віднімає тієї військової готовності, яка їм потрібна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Однак одночасне скорочення підтримки України та Ізраїлю після 7 жовтня підкреслило необхідність вирішити проблему незадовільного стану оборонно-промислової бази США та її здатності мобілізувати виробництво ключових видів озброєнь зараз. Фактично додатковий запит дозволив би країні наростити їхню військово-промислову базу відповідно до того, в якому світі ми зараз перебуваємо.
Ба більше, європейські союзники несуть “більший тягар” допомоги Україні, ніж може здатися з деякої риторики. В доларовому еквіваленті Європа надає Україні більше економічної допомоги, ніж США, і лише нещодавно схвалила додаткову допомогу в розмірі 54 мільярди доларів. У відсотках від ВВП Сполучені Штати посідають 15-те місце у світі за обсягом допомоги Україні у сфері безпеки.
Але військова допомога США є незамінною. Штатам потрібна допомога Європи в боротьбі з китайським викликом. Підтримка Пекіном Росії, яка включає фінансування її військових зусиль і постачання ключових компонентів подвійного призначення для її оборонної промисловості, привернула увагу до того, що проблеми європейської та індо-тихоокеанської безпеки пов'язані між собою.
Суть для законодавців обох партій полягає в тому, що втома від України є небезпечною не лише для України, але і для них самих. Українці несуть тягар захисту не лише своєї свободи, але й американської, від спільного ворога, вбивство яким ув'язненого опозиційного лідера Олексія Навального лише доводить, наскільки він небезпечний і деспотичний. Україна ніколи не просила, щоб Америка посилала своїх чоловіків і жінок воювати за неї, але вона відчайдушно потребує американської зброї.
“Вони заслужили на нашу підтримку, борючись з корупцією, захищаючи свою демократію і доводячи свою цінність як союзника”, – пише видання.
Зволікання Конгресу зі схваленням фінансування для України дедалі більше деморалізує українців, а також є смертельно небезпечним. В Україні закінчуються запаси зброї та боєприпасів, і вона змушена нормувати їх постачання.
“Дефіцит зростає з кожним днем, – як повідомляється, нещодавно написав міністр оборони України Рустем Умєров одному з високопосадовців ЄС. – Здатність ворога переважати Збройні сили України у співвідношенні більш ніж 3:1 тільки погіршується”. Все це підриває віру українців у те, що США є надійним союзником.
Цю проблему можна вирішити, ухваливши додаткову допомогу для України, впевнені автори матеріалу. Такий крок став би величезним моральним стимулом для українців – і величезним ударом для росіян, чиї лідери і рупори у ЗМІ — російських і західних — дійшли висновку, що США відмовилися від України.
“Ми повинні довести, що вони помиляються. Навальний віддав своє життя, щоб протистояти путінському варварству. Підтримати Україну і перемогти Росію – це найменше, що ми можемо і повинні зробити”, – резюмують автори.
Відомості про авторів: Ерік С. Едельман був заступником міністра оборони США з питань політики 2005-2009 років і є радником Центру стратегічних та бюджетних оцінок.
Девід Крамер, виконавчий директор Інституту Джорджа Буша-молодшого, був заступником помічника держсекретаря США з питань Росії, України, Білорусі та Молдови 2005-2008 років.
Читайте також: