В той час, як світ зосереджений на війні Ізраїлю проти терористичного ХАМАСу, яка триває вже понад місяць, а в Білому домі готуються до зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна, відбиваючи атаки республіканців і Дональда Трампа в розпал передвиборчої кампанії, яка вже стартувала, Україна намагається відвоювати увагу Заходу.
Хоча Володимир Зеленський в інтерв’ю закордонним ЗМІ й наголошує, що Сили оборони України не зупиняться навіть взимку, західні військові аналітики й експерти наголошують, що все залежатиме від погоди, наявності достатньої кількості озброєння і резервів, як і оцінки результатів літньої кампанії та виправлення помилок. Проте шанс на ще один успішний контрнаступ 2024 року у Києва, безумовно, залишається.
Ба більше, до того, як цей черговий контрнаступ Сил оборони України може початися, ми отримаємо винищувачі F-16. Українські пілоти вже починають тренування на базі в Румунії. Проте нашим західним партнерам також треба поквапитися з постачанням необхідної кількості боєприпасів та іншої військової техніки. Адже, як пише The Washington Post, Путін готується до тривалої війни, що не є новиною, проте збільшуючи водночас досить суттєво витрати на війну та отримуючи допомогу від Ірану й Північної Кореї. Тому як Україні, так і Заходу треба змінити свої тактику та підходи до планування нової майбутньої контрнаступальної операції.
Хто припустився помилки, коли не врахував міцність російської оборони? Чого Україна досягла на морі? Чому винищувачі F-16 кардинально не змінять ситуацію на полі бою? Та чому, на відміну від Росії, Україна має потенціал для ще однієї масштабної контрнаступальної операції наступного року?
Про це ТСН.ua розпитав у старшого наукового співробітника Німецької ради з міжнародних відносин Андраша Раца на Українському Центрально-Європейському Форумі (UCEF) у Львові, організованому Радою зовнішньої політики “Українська призма” (відповіді наводимо прямою мовою).
Підсумки контрнаступу: Україна завдала поразки ЧФ РФ
Коли хтось намагається оцінити перебіг війни в цілому, одна конкретна операція в ній дуже рідко є вирішальною. Сухопутний контрнаступ – це лише одна справа. Щоб мати повну картину, нам також потрібно додати вимір Чорного моря. А на Чорному морі Україна показала себе надзвичайно добре. Це один із небагатьох випадків, коли країна, практично не маючи ВМС, завдала поразки (російському – ред.) флоту. ЧФ РФ витіснений із західного басейну Чорного моря. Зараз їх витісняють із Криму. Вони навіть були змушені почати вихід із бази в Керчі. Коли йдеться про контрнаступ на землі, ми маємо зважати на туман війни. Невідомі нам елементи все ще присутні. Ми не маємо комплексної картини. Ключовим вирішальним фактором є те, що весь контрнаступ почався надто повільно, бо західна військова допомога надходила надто повільно, навчання нових підрозділів відбувається надто повільно. В підсумку росіяни мали багато часу, щоб підготуватися.
Робота над помилками: хто недооцінив російську оборону
Захід помилився, Україна помилилася, всі помилилися. Найбільшою помилкою, мабуть, було недооцінювання реальної міцності російської оборони, що ще належить дослідити належним чином: чи це була помилка розвідки, чи це інформація не була зібрана вдома (на фронті в Україні – ред.), чи це була помилка в оцінюванні наявної у вас інформації. Контрнаступ почався як маневрена операція, і за два-три тижні було зрозуміло, що просуватися далі неможливо. Це вже був доволі поганий початок. Хороша новина в тому, що українське військове керівництво змогло адаптуватися. За два-три тижні вони зрозуміли, що маневрений підхід не працює. Тож тактику змінили на набагато повільнішу, більш орієнтовану на піхоту й виснаження. Проте початкових цілей, а саме перерізати тимчасово окуповану територію, наполовину звільнити значні частини Запоріжжя – цього досягти не вдалося.
Що цікаво, до інтерв’ю генерала Валерія Залужного (в The Economist – ред.) ніхто точно не знав, які були справжні цілі цього контрнаступу. Жоден український чиновник ніколи не описував, що насправді мета – це маневреною операцією дійти до Криму. Багато політиків говорили багато речей. Але щоб головком пояснив, що це був справжній план, це була новинка. Тому готувати такі плани, коли російська оборона була настільки сильною, – це те, що потрібно пояснити, як це могло статися. І це не тільки помилка України, але й помилка Заходу, бо існує глибокий обмін розвідданими. Тому якщо не було належної розвідки про потужність російської оборони, – це помилка обох сторін.
Шанс на успіх наступного року: готуємося до ще одного контрнаступу
Російська армія зазнала таких величезних втрат, як у підготовлених солдатах, так і у військовій техніці, що вони, здається, більше не мають можливості для будь-якого стратегічного наступу. Вони все ще можуть тримати свої лінії, що вони й роблять доволі ефективно. Вони все ще можуть атакувати певні ділянки лінії фронту. Але ця російська армія вже не зможе завоювати якісь великі українські міста. Отже, можливість стратегічного нападу вони вже втратили. На відміну від України.
Так, втрати серйозні, але втрати в цьому сенсі не непідйомні. Більшість військової техніки, яка використовувалася під час наступальних бойових дій і зараз виведена з ладу, не знищена, а лише пошкоджена. Українські втрати значно менші за російські. Україна не втратила здатність здійснити успішну масштабну стратегічну атаку в майбутньому. І те, що окреслив генерал Залужний, – треба покращити підготовку, вдосконалити радіоелектронну боротьбу та можливості використанні безпілотників. Потрібно багато чого. Але з російського боку, що б вони не робили, вони вже втратили досвідчених солдатів і важку зброю. Україна не зазнала втрат такого стратегічного масштабу. Тому шанс іще є. Наступного року, найімовірніше, буде ще одна краще спланована й підготовлена спроба України.
F-16 не змінять ситуацію: на що вплинуть нові винищувачі
Винищувачі F-16, які отримає Україна, не використовуватимуться для збиття, в першу чергу, російських літаків. У цій війні ППО відіграє домінувальну роль з обох сторін. F-16 будуть використовуватися здебільшого для атак по наземних цілях, а також для стримування російських бойових гелікоптерів і забезпечення безпеки вашого повітряного простору. Тому F-16 не стануть “вундерваффе”. Існує дуже мало випадків, коли одна система озброєння вирішує перебіг війни. 2020 року в азербайджано-карабаській війні такими були безпілотники Bayraktar. Вони практично самі знищили армію Карабаху. Але ці випадки дуже рідкісні у військовій історії.
F-16 не змінять правил гри. Вони будуть частиною більшого комплексу змін, які проходить українська армія. Йдеться про аеродроми, які Україна успадкувала з радянських часів, про повітряні сили, які залишилися, але вони продовжують скорочуватися практично кожного дня через зношеність, обслуговування, бойові втрати тощо. А їх не так багато. На початку повномасштабної війни Україна отримала радянські винищувачі від кількох країн Східної Європи. Але ці склади вже порожні. Більше немає радянських винищувачів, які можна було б закупити й надати Україні. Тому необхідна зміна типу основного винищувача.
F-16 не надійдуть до вас у великій кількості. Ми не говоримо про сотні F-16. Так, це значно покращить ситуацію, допоможе захистити українські сухопутні війська від російських ударних гелікоптерів, бо росіяни дуже вміло ними користуються, літають на низькій висоті, ховаються від української ППО, використовуючи протитанкові ракети дуже великої дальності, 10-12 км. Такими протитанковими ракетами вночі було знищено частину українських танків і БМП. F-16 були б корисними, щоб тримати ці гелікоптери подалі. Тож вони будуть важливим вдосконаленням для України, але не змінять правил гри. Проте мати їх на озброєнні – це дуже добре.